Звіт

1932-1933: Українська Голгофа

«Смерть мала ім’я – Голод…»

Листопад, 19. Велика світла «зелена» зала зустрічає гостей, широко розчинивши двері. Рівномірний гул налаштовує на мирну наукову атмосферу. Так, конференція «Голодомор 1932-1933рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки» вітає учасників та гостей. Від такої інтелігентної «ідилії» відволікає лише чорна пляма великого плакату напроти входу: «До 75-річчя трагедії. 1932-1933: Українська Голгофа».
На годиннику 10.45. За 15 хвилин розпочнеться найбільша університетська наукова подія останнього тижня, натхненна урядовою та Президентською кампанією повернення історії українського геноциду. Потихеньку стікаються потоки студентів з історичного та філологічного факультетів – гості. Організатори метушаться в останніх приготуваннях та дарують учасникам конференції презентаційне видання «Хмельниччина справжня». Серед «журналістської» частини відвідувачів прошуміла новина: «Тут член Спілки журналістів… - Це який? – Отой дядечко, скраю на стільчику… - Василь Горбатюк…».
Раптом весь «напівголосний» гамір затих, двері зали розчинилися в останній раз на наступні дві з половиною години – до приміщення заходить керівницькою ходою ректор, а з ним іще декілька науковців.
Олександр Михайлович Завальнюк бере слово для відкриття конференції як керівник університету. Його промова розпочинається з відзначення того, що напередодні Президент офіційно оголосив тиждень скорботи за жертвами трагедії 1932-33рр., кульмінаційним моментом якої стане суботня акція «Запали свічку». Проте за його твердженням не останнє слово в ситуації, що склалася, повинні сказати науковці, їхнє першочергове завдання розкрити громадськості очі на всю трагічність тих подій, які фактично вбили чи не більшу частину нашого народу. Вступна промова ректора завершилася словами вдячності всім організаторам конференції, гостям, серед яких обласні та міські посадовці, науковці, дослідники теми Голодомору. На особливу увагу заслуговує, як відзначив Олександр Михайлович, «хресний батько» нинішньої конференції - Микола Пророкович Вавринчук, який, до речі, став приводом для приємного (попри тематику зустрічі) «ліричного відступу» - ректор привітав його з 55-річним ювілеєм великим букетом червоних троянд. Останніми словами вступного звернення стала цитата Президентських слів: «Чим краще ми знатимемо своє минуле, тим міцніше будуватимемо майбутнє».
Розпочинається перше пленарне засідання. І досить очікувано право першого виступу надано щойно згаданому Миколі Вавринчуку, якому під час оголошення ректор вручив посвідчення члена наглядової ради Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Після короткого екскурсу у столичні події дня вчорашнього (а саме презентацію у Києві «книг пам’яті» жертв голодомору 1932-33рр.), Микола Пророкович ознайомив відвідувачів з дослідженнями трагедії на Хмельниччині, відзначив, що саме на території нашої області, у Меджибожі знаходиться єдиний в Україні музей пам’яті жертв голодомору 1932-33рр. Основна теза його виступу – невиправдане насилля, яке впроваджувалось як державна політика радянської влади та було спрямоване на придушення будь-якого протистояння їй шляхом втілення принципу «немає людини – немає проблеми». «Ми не звинувачуємо в цих злочинах Росію, винен лише тоталітарний режим на чолі зі Сталіним» - стверджує доповідач.
Наступним виступає начальник відділу внутрішньої політики Хмельницької обласної державної адміністрації В. О. Савченко. Його твердження про те, що найкращий вияв нашої пам’яті – це не допустити повтору подібного лиха підтримав заступник Кам’янець-Подільського міського голови В. Казачук. Посадовець також познайомив присутнім із діяльністю місцевої влади щодо виконання указу Президента про вшанування пам’яті жертв голодомору, згідно якого навесні 2009 року у сквері Васильєва буде встановлено відповідний меморіал.
Нарешті слово перейшло до безпосереднього організатора зустрічі – Баженова Лева Васильовича, який взяв на себе зобов’язання зачитати різноманітні телефонограми до учасників конференції, а також нагородити дипломами тих людей, які найбільш активно допомагали науковцям під час збору необхідної інформації про нелегкі часи голодомору.
Та після його виступу зал отримав унікальну можливість особисто «доторкнутися до історії», адже перед слухачами з’явився немолодий вже чоловік, дослідник, а головне очевидець голодоморів 1932-33 та 1946-47 рр. Петро Павлович Брицький. З його слів постали жахливі (навіть жахаючі) картини пустки у тодішніх містах та насамперед селах, де люди, доведені до психологічного стану хижаків, подекуди вбивали одне одного заради порятунку власного животіння – не життя.
Під час його виступу залом прокотилася «хвиля вигнань» - організатор змушений був «попросити» декількох студентів, щоб звільнити місця для більш потрібних на конференції людей – поважніших гостей та учасників, які дещо запізнилися.
Наступним свою доповідь до уваги присутніх запропонував професор Хмельницького національного університету Олександр Петрович Григоренко, який представив своєрідний огляд подій трьох трагічних голодоморів в історії українців. Саме під час його промови (а це за півтори години після початку) у залі настає певне пожвавлення – в різні боки снують «у справах» «заклопотані» гості-студенти, інші ж посилено вивчають програму та жваво обговорюють її чи з сусідами поряд чи з друзями з «контакт-лісту» мобільного телефону.
І от завершальний акорд пленарного засідання – презентація книг про голодомор, серед яких збірник праць конференції, «Книга пам’яті жертв голодомору», «Розп’яття голодомором» та «Реабілітовані історією».
На годиннику 13.31. прощальним словом ректор закриває пленарне засідання. Щасливі студенти вільно поспішають далі «у справах», а учасники твердим кроком простують виконувати програму конференції – ці розмови про голодомор такий апетит наганяють…