Війна за житло
або Чи реально військовим «запасу» отримати квартири?
Трикімнатна квартира площею 60 кв. м. – це добре? А якщо на проживання у ній претендують 10 осіб одразу (із них четверо – діти)? Виявляється, все стає повністю зрозумілим лише в порівнянні.
«Кожен має право на житло» - стверджує основний Закон нашої держави. Щоправда, мати право і його реалізувати – погодьтеся, речі різні.
Відомо, що останнім часом (як, в принципі, і завжди) гостро стоїть проблема про забезпечення власним житлом. Особливо коли йдеться про військових. Особливо – коли про військових, звільнених у запас.
Якщо вірити вітчизняному законодавству, то першими серед військових право на житло мають ті, хто уже понад 10 років знаходяться на квартирному обліку, інваліди Збройних сил, учасники бойових дій та сім’ї померлих військовослужбовців, які загинули при виконанні службових обов’язків.
Є інший бік цього питання. Одним із основних документів у державі, які регламентують проблеми житла для військових запасу є Програма забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, затверджена Кабінетом Міністрів України ще 1999 року. Так от саме у ній зазначено, що протягом 1999-2003 років із 23 810 квартир, передбачених для забезпечення житлом звільнених військовослужбовців, надано 4 065, що становить 17 відсотків. Про наступні п’ять років офіційна загальнодержавна статистика та історія тактично мовчать.
У регіонах ситуація зі статистикою дещо простіша. Проте із квартирозабезпеченням така ж.
До прикладу візьмемо одне відносно невелике місто на півдні Хмельницької області. Таких самих міст за статусом та кількістю населення багато по всій Україні, та Кам’янець-Подільський вирізняється із їх числа неповторною історичною спадщиною, архітектурою та абсолютно унікальним природнім комплексом – каньйоном річки Смотрич. Хоча навіть цей список достоїнств не вберіг жителів міста від звичайного бюрократизму.
Отже, історія із життя. Один молодий лейтенант найсильнішої «від тайги до Британських морів» Радянської армії повернувся до Кам’янця, у якому він виріс, отримав освіту та знайшов свою долю. Він звільнений у запас за станом здоров’я – збройні сили наддержави, що помирала, подарували йому важку хворобу, через яку він отримав згодом пожиттєву ІІ групу інвалідності. Звісно, він мав право стати на квартирну чергу як офіцер запасу. Це був «буремний» 1991. Законодавство невстановлене, держави немає. За два тижні «народиться» незалежна Україна.
Коли лейтенант покидав місце проходження служби (м. Ясний, Росія, відстань від Москви – 7 діб потягом), існував порядок зарахування на квартирну чергу у військкоматі за місцем проживання. Черга, звісно, була для військових.
Згодом, коли все ж рідне місто у незалежній новонародженій Україні стало основним місцем проживання, то влада прийняла правовий акт, згідно якого всі без винятку повинні реєструватися для отримання житла у міськвиконкомах. Оскільки закон є закон, то лейтенант, який на той час мав уже сім’ю та півторарічну доньку, подав документи та заяву до місцевого органу виконавчої влади.
У цей час військові по всій країні задались питанням про те , чому вони повинні чекати на власні квартири в «одному казані» з цивільними. Прислухавшись до таких зауважень, влада знову внесла зміни: з 1992 року чергу перенесли до військкоматів. І от реальна ілюстрація закону «підлості»: ті, хто звільнений після 1992, уже отримали квартири (хто раніше, хто пізніше – не так важливо), а інші, міськвоконкомівські – ні.
Пройшло 15 років. Це якраз той термін, який гарантує отримання житла першочергово. Отже, рік 2007. Лейтенант запасу, який вже давно знайшов роботу, має двох дітей, але ще живе з батьками, вирішив поцікавитись, як просувається процес із отриманням квартири. Після нескінченно довгого оббивання порогів різних установ, вдалося вияснити, що він у черзі має ювілейний номер – 100.
І все б нічого, проте якраз до цього часу підходив термін здачі одного з нових будинків «для військових». Але «військкоматівських».
Бажання отримати житло штовхнуло лейтенанта на те, щоб спробувати якимось чином (до речі, законним) переоформитися на чергу у військкомат, де був реальний шанс нарешті вселитися у нову власну квартиру. Справа в тому, що закон не заперечує «перереєстрацію» з черги в органах виконавчої влади у військову. Після нелегких спроб виявилося, що офіцери запасу радянської армії мають набагато менше прав, ніж української, а тому процес того «переоформлення» зайняв би дуже багато часу, нервів та матеріальних «аргументів». Таким чином, доцільніше було б залишатися там, де є, ніж перебігати з одного місця в інше.
Рік 2008. Про квартирний облік вже майже ніхто не говорить. У будинку, що здали минулого року, як стверджують обізнані в цих питаннях особи, половина квартир уже продані, а інша – роздані військовослужбовцям контрактної служби. І всі наче задоволені. Держава затверджує нову програму інвестування та фінансування побудови житла, проте через фінансову кризу, усі проекти «заморожуються». У міськвиконкомі довідок про чергу квартирного обліку без близького знайомства нікому не надають, особливо журналістам. Навіть заступник голови з відповідних питань не має належного доступу до цієї надсекретної інформації.
Цю історію розповіла журналістці одна жінка, яка не за чутками знає про всі її події. І все б нічого. Тільки одне питання досі «витає в повітрі»: то чи реально офіцерові запасу Радянської армії, якої вже майже вісімнадцять років не існує, отримати власне житло? Чому він, як, до речі, і всі інші, яким просто не пощастило служити у вільній Україні, отримує майже у два рази меншу пенсію, ніж ті, хто звільнений з вітчизняних Збройних сил? Питання ці, здається, ніколи не знайдуть відповідей.
А лейтенанту залишається тільки чекати. Кращої долі і своєї черги. Може, коли «світле майбутнє» таки настане, він матиме можливість спокійно зустріти старість вже у власному житлі.
Сіра Анна, 21 ж
пʼятниця, 26 грудня 2008 р.
понеділок, 1 грудня 2008 р.
Прес-реліз
Прес-реліз
Конкурсу-захисту інноваційних молодіжних проектів
у сфері туризму «Місто майбутнього»
Відкриття туристичного сезону-2008
2 квітня 2008 року
Останнім часом Кам’янець-Подільський стає все більш відомим на теренах України та Європи. Пріоритетною галуззю розвитку міста обрано туризм, а тому в рамках Відкриття турсезону 2008 року 2 квітня у прес-центрі міської ради було проведено конкурс-захист інноваційних молодіжних проектів у сфері туризму під назвою «Місто майбутнього».
Відкрив захід заступник міського голови Олег Демчук, якого обрали головою журі конкурсу презентацій. Він повідомив учасників та гостей про чотириденну акцію – відкриття нового сезону для туристів, офіційні та розважальні заходи на 2-5 квітня, а також подав загальну характеристику конкурсу. Відзначив, що для розгляду комісії було подано 26 заявок майже з усіх навчальних закладів міста, 7 з яких відібрали для захисту у рамках офіційного заходу.
Представлення журі та оголошення регламенту захисту провів Віктор Травінський, начальник управління міжнародних зв’язків та туризму міської ради. Наголосив, що і серед відібраних семи проектів всі потребують деяких поправок щодо оформлення, деяких економічних розрахунків, та все ж всі вони заслуговують на увагу громадськості, оскільки «мають цінність для міста».
Учасники конкурсу-захисту представили ряд оригінальних, цікавих та можливих для реалізації проектів, які дійсно допоможуть популяризувати туристичний, культурний та історичний бренд міста. Перше місце серед усіх презентованих пропозицій здобув студент Подільського державного аграрно-технічного університету Ярослав Поліщук, який запропонував до уваги журі та опонентів схему створення, побудови та розвитку рекреаційного комплексу на березі річки Дністер в рамках розбудови галузі зеленого туризму. За планом цей проект повинен бути остаточно реалізований протягом 2009-2011 років та передбачає побудову не лише котеджів для туристів, а також налагодження механізмів роботи груп верхової їзди, водного спорту та інших рекреаційних сфер. Проекти Ірини Совінської про створення розважального комплексу «На хвилях Смотрича» на базі річки, що протікає на території міста, та Інни Беженар про організацію спортивного комплексу з розвитком напрямків страйкболу, арбалетної стрільби та стрільби з лука посіли відповідно 2 та 3 місця. Як перспективну відзначили також роботу Олександра Чуйко, який пропонує створення підземного готелю в Старому місті, а також «приз симпатій» того ж таки журі отримав Анатолій Свідерський, який займається виготовленням сувенірної продукції.
Переможці конкурсу отримали цінні призи – телевізор, музичний центр та DVD-програвач – люб’язно надані адміністрацією готельного комплексу «Тарас Бульба». За словами власника готелю Світлани Сосули «участь бізнесу у таких проектах необхідна, адже ті, хто впроваджує їх можуть одночасно передати досвід іншим та почерпнути для себе багато цікавих ідей».
Загалом журі висловило задоволення активністю та зацікавленістю молоді в долі міста. Голова його, Олег Демчук відзначив, що «в Кам’янці є гарний молодіжний потенціал, і їм визначати, яким буде місто через багато років».
На завершення Травінський В. С. та Демчук О. В. офіційно заявили про оголошення такого конкурсу на наступний рік. А оскільки серйозна підготовка займає досить багато часу, то варто розпочинати її вже сьогодні, забезпечуючи все більше амбітних та перспективних проектів для розвитку Кам’янця як фестивального та туристичного центру Поділля й країни.
Перелік учасників конкурсу:
1.Поліщук Ярослав, студент 4 курсу Інституту бізнесу та фінансів Подільського державного аграрно-технічного університету, спеціальність «Облік та аудит» - проект «Створення рекреаційного комплексу у сфері земельного туризму».
2.Беженар Інна, студентка 4 курсу Інституту бізнесу та фінансів Подільського державного аграрно-технічного університету, спеціальність «Облік та аудит» - проект «Створення спортивного комплексу».
3.Чуйко Олександр, студент факультету економіки і менеджменту «Європейського університету», спеціальність «Менеджмент організацій» - проект «Облаштування підземного готелю «Сім культур» на території Старого міста».
4.Тарнавська Аліна, студентка факультету економіки і менеджменту «Європейського університету», спеціальність «Банківська справа» - проект «Створення кафе-ресторану «Місто на долоні».
5.Халявіцька Анна, студентка Кам’янець-Подільського індустріального коледжу – проект «Створення готельного комплексу «Батерфляй».
6.Совінська Ірина, студентка 2 курсу економічного факультету Кам’янець-Подільського національного університету – проект «Розважальний комплекс «На хвилях Смотрича».
7.Свідерській Анатолій, міський Центр зайнятості – проект «Виробництво декоративних сувенірів в м. Кам’янець-Подільський».
Психологічний репортаж
Психологія осені: ви хочете про це поговорити?
Психологія осені… Що воно таке? Просто гарна фраза. Осені. Асоціація – кольори світлофору. Психологія – емоції від сприйняття місця, де стоїть «чудовисько» радянського танка як безсмертний меморіал подвигу героїв. Психологія. Осені. Осені-психологія. Осінньологія. Насправді ж, все простіше. Тільки робота – нічого особистого.
Гарний день. Важко його затьмарити навіть скупою сірістю «монумента героїчної боротьби» - танка, зафарбованого під колір зелені у символічний «хакі». Одного не врахували – осінь надворі, листя трохи «схамелеонило».
Не тільки танк «сяє» зеленим, виграючи на сонечку, а ще й лавочки, де, до речі, багато людей цікавих сидить. Хоча це не весь зелений. Ту саму тональність мають два слова – «Високий замок». То тут і Львів намалювався! В очах картини історичних місць нагадують про минуле. В очах осені. В очах професора-історика – Нечитайла, який читає. Гарна філософія: осінь і газета, осінь і роздуми, осінь і мислительство. І все через зелену назву замку.
Кажуть, тут гарно проводити час, але для кожного своє заняття, точніше своя кінцева мета. Тут навіть чути музику місця – вибухова суміш Вівальді й емо-панку-на-доні-танку. Але її чогось чути не хочеться – «неформат».
Тут лише роздуми. Газета і думка. Громадська думка і твої думки. Тягне на філософію. На фоні танку – цікаве поєднання. Думки-емоції-психологія. Психологія осені. Емоції жовтого кольору сонця. Але холодно попри колір. Психологія кольору? Ні – осені. Вона – найліпший психолог.
Звіт
1932-1933: Українська Голгофа
«Смерть мала ім’я – Голод…»
Листопад, 19. Велика світла «зелена» зала зустрічає гостей, широко розчинивши двері. Рівномірний гул налаштовує на мирну наукову атмосферу. Так, конференція «Голодомор 1932-1933рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки» вітає учасників та гостей. Від такої інтелігентної «ідилії» відволікає лише чорна пляма великого плакату напроти входу: «До 75-річчя трагедії. 1932-1933: Українська Голгофа».
На годиннику 10.45. За 15 хвилин розпочнеться найбільша університетська наукова подія останнього тижня, натхненна урядовою та Президентською кампанією повернення історії українського геноциду. Потихеньку стікаються потоки студентів з історичного та філологічного факультетів – гості. Організатори метушаться в останніх приготуваннях та дарують учасникам конференції презентаційне видання «Хмельниччина справжня». Серед «журналістської» частини відвідувачів прошуміла новина: «Тут член Спілки журналістів… - Це який? – Отой дядечко, скраю на стільчику… - Василь Горбатюк…».
Раптом весь «напівголосний» гамір затих, двері зали розчинилися в останній раз на наступні дві з половиною години – до приміщення заходить керівницькою ходою ректор, а з ним іще декілька науковців.
Олександр Михайлович Завальнюк бере слово для відкриття конференції як керівник університету. Його промова розпочинається з відзначення того, що напередодні Президент офіційно оголосив тиждень скорботи за жертвами трагедії 1932-33рр., кульмінаційним моментом якої стане суботня акція «Запали свічку». Проте за його твердженням не останнє слово в ситуації, що склалася, повинні сказати науковці, їхнє першочергове завдання розкрити громадськості очі на всю трагічність тих подій, які фактично вбили чи не більшу частину нашого народу. Вступна промова ректора завершилася словами вдячності всім організаторам конференції, гостям, серед яких обласні та міські посадовці, науковці, дослідники теми Голодомору. На особливу увагу заслуговує, як відзначив Олександр Михайлович, «хресний батько» нинішньої конференції - Микола Пророкович Вавринчук, який, до речі, став приводом для приємного (попри тематику зустрічі) «ліричного відступу» - ректор привітав його з 55-річним ювілеєм великим букетом червоних троянд. Останніми словами вступного звернення стала цитата Президентських слів: «Чим краще ми знатимемо своє минуле, тим міцніше будуватимемо майбутнє».
Розпочинається перше пленарне засідання. І досить очікувано право першого виступу надано щойно згаданому Миколі Вавринчуку, якому під час оголошення ректор вручив посвідчення члена наглядової ради Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Після короткого екскурсу у столичні події дня вчорашнього (а саме презентацію у Києві «книг пам’яті» жертв голодомору 1932-33рр.), Микола Пророкович ознайомив відвідувачів з дослідженнями трагедії на Хмельниччині, відзначив, що саме на території нашої області, у Меджибожі знаходиться єдиний в Україні музей пам’яті жертв голодомору 1932-33рр. Основна теза його виступу – невиправдане насилля, яке впроваджувалось як державна політика радянської влади та було спрямоване на придушення будь-якого протистояння їй шляхом втілення принципу «немає людини – немає проблеми». «Ми не звинувачуємо в цих злочинах Росію, винен лише тоталітарний режим на чолі зі Сталіним» - стверджує доповідач.
Наступним виступає начальник відділу внутрішньої політики Хмельницької обласної державної адміністрації В. О. Савченко. Його твердження про те, що найкращий вияв нашої пам’яті – це не допустити повтору подібного лиха підтримав заступник Кам’янець-Подільського міського голови В. Казачук. Посадовець також познайомив присутнім із діяльністю місцевої влади щодо виконання указу Президента про вшанування пам’яті жертв голодомору, згідно якого навесні 2009 року у сквері Васильєва буде встановлено відповідний меморіал.
Нарешті слово перейшло до безпосереднього організатора зустрічі – Баженова Лева Васильовича, який взяв на себе зобов’язання зачитати різноманітні телефонограми до учасників конференції, а також нагородити дипломами тих людей, які найбільш активно допомагали науковцям під час збору необхідної інформації про нелегкі часи голодомору.
Та після його виступу зал отримав унікальну можливість особисто «доторкнутися до історії», адже перед слухачами з’явився немолодий вже чоловік, дослідник, а головне очевидець голодоморів 1932-33 та 1946-47 рр. Петро Павлович Брицький. З його слів постали жахливі (навіть жахаючі) картини пустки у тодішніх містах та насамперед селах, де люди, доведені до психологічного стану хижаків, подекуди вбивали одне одного заради порятунку власного животіння – не життя.
Під час його виступу залом прокотилася «хвиля вигнань» - організатор змушений був «попросити» декількох студентів, щоб звільнити місця для більш потрібних на конференції людей – поважніших гостей та учасників, які дещо запізнилися.
Наступним свою доповідь до уваги присутніх запропонував професор Хмельницького національного університету Олександр Петрович Григоренко, який представив своєрідний огляд подій трьох трагічних голодоморів в історії українців. Саме під час його промови (а це за півтори години після початку) у залі настає певне пожвавлення – в різні боки снують «у справах» «заклопотані» гості-студенти, інші ж посилено вивчають програму та жваво обговорюють її чи з сусідами поряд чи з друзями з «контакт-лісту» мобільного телефону.
І от завершальний акорд пленарного засідання – презентація книг про голодомор, серед яких збірник праць конференції, «Книга пам’яті жертв голодомору», «Розп’яття голодомором» та «Реабілітовані історією».
На годиннику 13.31. прощальним словом ректор закриває пленарне засідання. Щасливі студенти вільно поспішають далі «у справах», а учасники твердим кроком простують виконувати програму конференції – ці розмови про голодомор такий апетит наганяють…
«Смерть мала ім’я – Голод…»
Листопад, 19. Велика світла «зелена» зала зустрічає гостей, широко розчинивши двері. Рівномірний гул налаштовує на мирну наукову атмосферу. Так, конференція «Голодомор 1932-1933рр. на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки» вітає учасників та гостей. Від такої інтелігентної «ідилії» відволікає лише чорна пляма великого плакату напроти входу: «До 75-річчя трагедії. 1932-1933: Українська Голгофа».
На годиннику 10.45. За 15 хвилин розпочнеться найбільша університетська наукова подія останнього тижня, натхненна урядовою та Президентською кампанією повернення історії українського геноциду. Потихеньку стікаються потоки студентів з історичного та філологічного факультетів – гості. Організатори метушаться в останніх приготуваннях та дарують учасникам конференції презентаційне видання «Хмельниччина справжня». Серед «журналістської» частини відвідувачів прошуміла новина: «Тут член Спілки журналістів… - Це який? – Отой дядечко, скраю на стільчику… - Василь Горбатюк…».
Раптом весь «напівголосний» гамір затих, двері зали розчинилися в останній раз на наступні дві з половиною години – до приміщення заходить керівницькою ходою ректор, а з ним іще декілька науковців.
Олександр Михайлович Завальнюк бере слово для відкриття конференції як керівник університету. Його промова розпочинається з відзначення того, що напередодні Президент офіційно оголосив тиждень скорботи за жертвами трагедії 1932-33рр., кульмінаційним моментом якої стане суботня акція «Запали свічку». Проте за його твердженням не останнє слово в ситуації, що склалася, повинні сказати науковці, їхнє першочергове завдання розкрити громадськості очі на всю трагічність тих подій, які фактично вбили чи не більшу частину нашого народу. Вступна промова ректора завершилася словами вдячності всім організаторам конференції, гостям, серед яких обласні та міські посадовці, науковці, дослідники теми Голодомору. На особливу увагу заслуговує, як відзначив Олександр Михайлович, «хресний батько» нинішньої конференції - Микола Пророкович Вавринчук, який, до речі, став приводом для приємного (попри тематику зустрічі) «ліричного відступу» - ректор привітав його з 55-річним ювілеєм великим букетом червоних троянд. Останніми словами вступного звернення стала цитата Президентських слів: «Чим краще ми знатимемо своє минуле, тим міцніше будуватимемо майбутнє».
Розпочинається перше пленарне засідання. І досить очікувано право першого виступу надано щойно згаданому Миколі Вавринчуку, якому під час оголошення ректор вручив посвідчення члена наглядової ради Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Після короткого екскурсу у столичні події дня вчорашнього (а саме презентацію у Києві «книг пам’яті» жертв голодомору 1932-33рр.), Микола Пророкович ознайомив відвідувачів з дослідженнями трагедії на Хмельниччині, відзначив, що саме на території нашої області, у Меджибожі знаходиться єдиний в Україні музей пам’яті жертв голодомору 1932-33рр. Основна теза його виступу – невиправдане насилля, яке впроваджувалось як державна політика радянської влади та було спрямоване на придушення будь-якого протистояння їй шляхом втілення принципу «немає людини – немає проблеми». «Ми не звинувачуємо в цих злочинах Росію, винен лише тоталітарний режим на чолі зі Сталіним» - стверджує доповідач.
Наступним виступає начальник відділу внутрішньої політики Хмельницької обласної державної адміністрації В. О. Савченко. Його твердження про те, що найкращий вияв нашої пам’яті – це не допустити повтору подібного лиха підтримав заступник Кам’янець-Подільського міського голови В. Казачук. Посадовець також познайомив присутнім із діяльністю місцевої влади щодо виконання указу Президента про вшанування пам’яті жертв голодомору, згідно якого навесні 2009 року у сквері Васильєва буде встановлено відповідний меморіал.
Нарешті слово перейшло до безпосереднього організатора зустрічі – Баженова Лева Васильовича, який взяв на себе зобов’язання зачитати різноманітні телефонограми до учасників конференції, а також нагородити дипломами тих людей, які найбільш активно допомагали науковцям під час збору необхідної інформації про нелегкі часи голодомору.
Та після його виступу зал отримав унікальну можливість особисто «доторкнутися до історії», адже перед слухачами з’явився немолодий вже чоловік, дослідник, а головне очевидець голодоморів 1932-33 та 1946-47 рр. Петро Павлович Брицький. З його слів постали жахливі (навіть жахаючі) картини пустки у тодішніх містах та насамперед селах, де люди, доведені до психологічного стану хижаків, подекуди вбивали одне одного заради порятунку власного животіння – не життя.
Під час його виступу залом прокотилася «хвиля вигнань» - організатор змушений був «попросити» декількох студентів, щоб звільнити місця для більш потрібних на конференції людей – поважніших гостей та учасників, які дещо запізнилися.
Наступним свою доповідь до уваги присутніх запропонував професор Хмельницького національного університету Олександр Петрович Григоренко, який представив своєрідний огляд подій трьох трагічних голодоморів в історії українців. Саме під час його промови (а це за півтори години після початку) у залі настає певне пожвавлення – в різні боки снують «у справах» «заклопотані» гості-студенти, інші ж посилено вивчають програму та жваво обговорюють її чи з сусідами поряд чи з друзями з «контакт-лісту» мобільного телефону.
І от завершальний акорд пленарного засідання – презентація книг про голодомор, серед яких збірник праць конференції, «Книга пам’яті жертв голодомору», «Розп’яття голодомором» та «Реабілітовані історією».
На годиннику 13.31. прощальним словом ректор закриває пленарне засідання. Щасливі студенти вільно поспішають далі «у справах», а учасники твердим кроком простують виконувати програму конференції – ці розмови про голодомор такий апетит наганяють…
Анонс
Далі - анонс фестивалю «Terra Heroica-2008»
Сенсація! Машину часу винайдено!
Вірите у повернення в минуле? Бажаєте здійснити подорож на машині часу? Тоді мерщій купуйте квиток на потяг і 2 жовтня приїжджайте до фестивальної столиці України – Кам’янця-Подільського на ІV Міжнародний військово-історичний фестиваль «Terra Heroica-2008».
Зупинка перша: бал та благодійний аукціон «Яна Клочкова запрошує». Ритми живої класичної музики, автентика танцювальних постановок у стилі ХVІІ століття, вишукані дами і справжні кавалери, дух світського рауту чекають на тих, хто забажає поринути в атмосферу палацового бенкету. Одночасно відбудеться також аукціон, а кошти, отримані з нього, будуть використані для благодійної допомоги дітям в інтернатах.
Наступною зупинкою визначено реконструкцію «Вечірня учта у Старому замку», своєрідною перепусткою на яку слугуватиме глиняний кухоль з гербом фестивалю та зображенням кам’янецької фортеці. Та цей кухоль не лише надасть можливість опинитися по той бік оборонних замкових споруд, а й відчинить перед вами віконечко в досі незнаний та трохи химерний світ, у якому жили люди триста років тому. Безсумнівно, на потрібний лад налаштують Вас хореографічні та музичні композиції, виконані танцювальними колективами та етнічними гуртами «Musica radicum» (Росія) і «Бурдон» (Україна). Родзинкою вечірньої програми, окрім, звісно, пишного бенкету на честь прибулих гостей, стануть вітальні імпрези військово-історичних груп, що нададуть всьому заходу адреналіну замалим не лицарського протистояння за руку прекрасної дами – найшляхетнішої переможниці конкурсу «Пані Terra Heroica».
І розпочнеться бій… Наступного дня зійдуться у битві учасники всіх військово-історичних груп із України, Росії, Польщі та Чехії, реконструюючи події 360-тилітньої давності – штурм фортеці загонами М. Кривоноса. Ворожі табори, сцени з життя кам’янецького гарнізону, жорстокий бій, спалені села, мушкетні постріли, запах порохового диму та лязкіт шабель – ці невід’ємні елементи історичної романтики огорнуть вас туманом містики і непередбачуваності. Після виснажливого бою і переможці, і переможені пройдуть з факельною ходою вечірнім містом, демонструючи справжню силу – силу досягти примирення.
Але що за слов’янське свято без істинної богатирської могутності? Тому довести, що козацькому роду таки нема переводу з’їдуться до Кам’янця на Поділлі учасники всесвітньо відомих богатирських ігор, атлети з України та Росії – Ігор Педан, Михайло Старов, Василь Вірастюк, Ельбрус Нігматулін. Своєю участю у шоу силачів «Срібна підкова» вони подарують глядачам відчуття непоборності братніх народів.
Окрім цього, вам запропонують відвідати ремісниче містечко, насолодитися гумором вуличних театральних постановок, поринути у вишуканий світ фотомистецтва, і просто пережити масу емоцій та позитивно зарядитися історичним духом до наступного вже традиційного для Кам’янеччини фестивалю військово-історичної реконструкції «Terra Heroica».
Сенсація! Машину часу винайдено!
Вірите у повернення в минуле? Бажаєте здійснити подорож на машині часу? Тоді мерщій купуйте квиток на потяг і 2 жовтня приїжджайте до фестивальної столиці України – Кам’янця-Подільського на ІV Міжнародний військово-історичний фестиваль «Terra Heroica-2008».
Зупинка перша: бал та благодійний аукціон «Яна Клочкова запрошує». Ритми живої класичної музики, автентика танцювальних постановок у стилі ХVІІ століття, вишукані дами і справжні кавалери, дух світського рауту чекають на тих, хто забажає поринути в атмосферу палацового бенкету. Одночасно відбудеться також аукціон, а кошти, отримані з нього, будуть використані для благодійної допомоги дітям в інтернатах.
Наступною зупинкою визначено реконструкцію «Вечірня учта у Старому замку», своєрідною перепусткою на яку слугуватиме глиняний кухоль з гербом фестивалю та зображенням кам’янецької фортеці. Та цей кухоль не лише надасть можливість опинитися по той бік оборонних замкових споруд, а й відчинить перед вами віконечко в досі незнаний та трохи химерний світ, у якому жили люди триста років тому. Безсумнівно, на потрібний лад налаштують Вас хореографічні та музичні композиції, виконані танцювальними колективами та етнічними гуртами «Musica radicum» (Росія) і «Бурдон» (Україна). Родзинкою вечірньої програми, окрім, звісно, пишного бенкету на честь прибулих гостей, стануть вітальні імпрези військово-історичних груп, що нададуть всьому заходу адреналіну замалим не лицарського протистояння за руку прекрасної дами – найшляхетнішої переможниці конкурсу «Пані Terra Heroica».
І розпочнеться бій… Наступного дня зійдуться у битві учасники всіх військово-історичних груп із України, Росії, Польщі та Чехії, реконструюючи події 360-тилітньої давності – штурм фортеці загонами М. Кривоноса. Ворожі табори, сцени з життя кам’янецького гарнізону, жорстокий бій, спалені села, мушкетні постріли, запах порохового диму та лязкіт шабель – ці невід’ємні елементи історичної романтики огорнуть вас туманом містики і непередбачуваності. Після виснажливого бою і переможці, і переможені пройдуть з факельною ходою вечірнім містом, демонструючи справжню силу – силу досягти примирення.
Але що за слов’янське свято без істинної богатирської могутності? Тому довести, що козацькому роду таки нема переводу з’їдуться до Кам’янця на Поділлі учасники всесвітньо відомих богатирських ігор, атлети з України та Росії – Ігор Педан, Михайло Старов, Василь Вірастюк, Ельбрус Нігматулін. Своєю участю у шоу силачів «Срібна підкова» вони подарують глядачам відчуття непоборності братніх народів.
Окрім цього, вам запропонують відвідати ремісниче містечко, насолодитися гумором вуличних театральних постановок, поринути у вишуканий світ фотомистецтва, і просто пережити масу емоцій та позитивно зарядитися історичним духом до наступного вже традиційного для Кам’янеччини фестивалю військово-історичної реконструкції «Terra Heroica».
Підписатися на:
Дописи (Atom)
