Репортаж

Мово рідна, ти ж - як пісня!..

Концерт, присвячений Дню української писемності та мови. Пісні, танці, поетичні рядки - все це нескінченним потоком хлине на глядача. І знову згадуєш, як сильно ти любиш цю країну, чия мова - найспівочіша, наймелодійніша у світі.


Актова зала центрального корпусу Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка давно не бачила стільки людей. Усі вони зібралися задля відзначення найвизначнішого філологічного свята року - Дня української писемності та мови.
Саме сьогодні, 6 листопада, студенти факультету української філології та журналістики проводять концерт, організований власними силами. І саме сьогодні вони вкотре продемонструють свою невичерпну любов до рідного слова. І не бентежить їх навіть той факт, що офіційна дата відзначення - 9 листопада - лише за два дні...
Сцена прикрашена досить незвично - жовто-блакитні кульки створюють патріотичну атмосферу, яка на фоні вже знайомих елементів декорацій налаштовує на щось якісно нове.
І от, розпочалося! Дівчата (усі, як одна, у вишиванках), розповідають про важливість мови в житті суспільства, її, по суті, "громадотворчу" функцію, необхідність боротьки із суржиком, який "постійно забур'янює" наш "дорогоцінний скарб", що, до речі, має бути "чистіший від сльози".
А далі... Пролітають перед очима номери - пісенька, віршик, танок, знову пісенька, ще один віршик, і ще віршик, а потім знову пісенька... Стоп. Довша зупинка. А, так, поезію читає Валентина Ковальчук - студентка-журналістка, дівчина з найкращою пам'яттю на факультеті. Приблизно дванадцять хвилин пафосу про те, що ми - українці, і далі все знову у своєму руслі - віршик, пісенька і навпаки...
Кульмінація - виступ магістранта з "музпеду", харизматичного парубка - Володимира Винниченка. Всі дівчата затамували подих та ловлять кожнісінький звук його прекрасного голосу. Тут раптом на сцену виходять усі анонімні учасники концерту з кульками в руках і широким жестом кидають їх "в народ". Овації. Аплодисменти. Задоволені обличчя. Задоволені з різних причин...
Хвилина після концерту. Глядачі поспішно покидають залу. Організатор Ірина щось знову по-режисерськи кричить. Питаємо в неї, чи важко було організовувати такий чудовий концерт, чи не було проблем зі спецфектами. А вона:
- Знаєш, не важко такі заходи робити, вже звикла. Тільки трохи хвилювалась, коли вірша Рильського читала... Та ще мороки трохи з цими співочими учасниками...
- А хто вони, співаки? Вони ж не з нашого факультету?
- Та ні, хлопчина - з музпеду, а дівчина - з психологів... Але голоси - унікальні!
Дякуємо їй за інформацію та долучаємося до потоку студентства, що "ломиться" до виходу.
Все. Заняття закінчилися. Дякуємо за свято! І за концерт!